Поляки дуже ввічливі, доброзичливі та славляться пунктуальністю. Але одна справа — це спілкування з ними в побуті чи на вулиці, а зовсім інша — це відносини на роботі. Бо, як і всі, поляки мають власні традиції та корпоративні правила. Наприклад, в польських компаніях немає обідньої перерви і чаювань, не всюди вітаються приватні розмови, але цінується вільний час працівника та його особистий простір.
Як саме влаштована робоча культура у польських бухгалтерських бюро, як спілкуватись і поводитись в офісі, щоб влитись у колектив поляків — ми спитали у тьютора та випускниць, що вже працюють бухгалтерами у Польщі. А також зібрали кілька порад від кар’єрного консультанта про те, як пройти випробувальний термін та взагалі адаптуватись до роботи за кордоном.
Як влаштована робоча культура та етикет у Польщі
Про роботу в ресторані та рахунковому бюро: досвід Лариси Борисенко
Про роботу в податково-правовому бюро: історія Олени Бабенко
Як адаптуватись бухгалтеру на роботі: поради
Як влаштована робоча культура та етикет у Польщі
Загальні норми поведінки в польських компаніях дуже схожі з українськими, але все ж таки на роботі в Польщі існують свої нюанси. Наприклад, поляки дуже ввічливі та вимагають такого ж ставлення до себе. До кожного тут звертаються зі словами пан або пані, а перш ніж щось запитати, вітаються та перепрошують. В офісі, як правило, всі мають бути усміхнені, стримані та уважні один до одного. Тут дуже цінується чемність, чесність та пунктуальність — якщо запізнюєтеся, краще попередити про причини запізнення, щоб вас не вважали ненадійною особою. А також цінується терплячість, бо в Польщі всі питання вирішуються трохи повільніше, ніж ми звикли.
Як розповідає тьютор курсу «Самостійний бухгалтер в Польщі» Ксенія Ігнац, яка має двадцятирічний досвід роботи бухгалтером та є власницею польської компанії, в кожній фірмі можуть бути власні розроблені процедури на різні процеси. Роботодавці можуть в них прописати обов'язки та правила поведінки в тій чи іншій ситуації, недотримання яких може бути навіть причиною звільнення. Тому варто вже на співбесіді з’ясувати, які існують правила поведінки саме в цій компанії та як їх дотримуватися.
— В Польщі немає обідньої перерви, як в Україні, — розповідає тьютор, — але працівник може щогодини зробити собі 15 хвилин перерви на каву чай чи перекус. Зазвичай для цього в офісах пристосовані спеціальні приміщення – zapłecze socjalne. Кожна поважна фірма має таке приміщення. Зазвичай робочий день триває 8 годин і розпочинається досить рано — о 7-8 годині. Працівники завершують роботу в такому разі пізнім пополуднем і мають більше часу для родини. Але варто завжди інформувати роботодавця, якщо з поважної причини не можете прийти на роботу.
В деяких компаніях існує дрес-код або спеціальна уніформа. В будь-якому випадку не варто приходити на роботу а-ля «пляжний стиль». Чим серйозніша компанія, тим більше уваги буде звертати керівництво на зовнішній вигляд працівника. Вільний час працівників дуже ціниться, ніхто не буде турбувати з праці поза робочими годинами (якщо тільки це не є дуже пильна робота), а тим більше у вихідні дні. А відпустка — це взагалі святе і більшість роботодавців навіть вимагають, щоб працівник мінімум раз на рік йшов у відпустку. Згідно з законодавством, навіть є вимога, що принаймні одна частина відпустки має бути не менше, ніж 14 днів. Зазвичай серпень — це місяць відпусток і в офісах активна діяльність призупиняється, а мінімум праці працівники виконують на зміну.
Що стосується атмосфери на роботі, поляки дуже цінять комфорт, тому на робочому місці не вітаються будь-які конфлікти ані зі співробітниками, ані з клієнтами, і звісно, хамське відношення до колег чи клієнтів фірми. Також не вітаються приватні телефонні розмови, особливо на підвищених тонах. Деякі роботодавці можуть заборонити користуватися приватним мобільним телефоном на робочому місці.
Як розповіла Ксенія Ігнац, у поляків не заведено говорити на роботі на теми визнання, робити двозначні компліменти, які можуть бути розцінені як сексуальне переслідування. Є також фірми, які не вітають службових романів. Категорично заборонено вживання алкоголю в офісі, навіть якщо є до цього привід, наприклад, день народження чи весілля, навіть по закінченню робочого дня. З поляками також не варто обговорювати їхні фінанси, питати про зарплати чи витрати, бо це вважається непристойним.
Більшість українських фахівців дізнаються про ці правила вже в процесі роботи бухгалтером в Польщі та налагоджують зв’язки шляхом спроб і помилок. Так було і у наших випускниць, які вже не перший місяць працюють бухгалтерами у польських бюро та мають певний досвід. Вони поділились власними історіями та розповіли, як знайомились і поводитись із польськими колегами, щоб не потрапити у складну ситуацію та справити гарне враження.
Про роботу в ресторані та рахунковому бюро: досвід Лариси Борисенко
Лариса Борисенко переїхала до Польщі рік тому. Спочатку працювала в ресторані, а потім, після навчання на курсах з бухгалтерського та кадрового обліку, влаштувалась бухгалтером у невелике рахункове бюро. Лариса розповіла, як проходила її адаптація на обох місцях роботи та що допомогло спрацюватись з поляками.
— Мені пощастило, коли ми переїхали до Польщі, що нас до себе взяла інтелігентна сім'я, це пом'якшило адаптацію. Але коли на другий тиждень я вийшла на роботу в ресторан, то зіткнулася з іншими поляками. Мій шеф у ресторані був дуже ексцентричний та емоційний. Скептично ставився до того, що я бухгалтер, бо я прийшла на кухню чистити картоплю та овочі різати. Колеги спочатку мене жаліли, все пояснювали, не ставили палиць у колеса.
Бо все, що стосується роботи, тут все чітко. Прийшов о 8-й ранку, ніяких чаювань, одразу до роботи. Хочеш чаю — пий, але не відходячи від робочого місця. Як би ти не дружив з колегою, він може тобі посміхатись і тут же накричати, якщо ти щось робиш не так. І ти, звісно, не ображаєшся, а біжиш і робиш.
Зі слів Лариси, зараз дуже напружено у Польщі — поляки налаштовані проти того, щоб держава витрачала гроші на українців. Тому це відношення, на жаль, відчувається і на роботі.
- Коли я прийшла до ресторану, польську мову взагалі не розуміла. Мені пощастило, що господар та напарник знали російську мову, ми без проблем спілкувалися. Але коли на них надходило обурення, що тепер у них кредити через українців будуть дорожчими, вони переходили зі мною суто на польську. Але ніхто мене не ображав, день-два вони могли позлитися, а потім усе поверталося у своє річище. Тим паче я вчила польську, ходила на курси, і вже розуміла, що вони за спиною говорять. Там, в ресторані, я вивчила польський сленг і це допомогло у наступній роботі.
Потім я потрапила до бухгалтерського бюро. Це невелике бюро, де є шефова (директор) і чотири бухгалтери зі мною. Шефова відгукнулася на мого листа, бо не мала упереджене ставлення до українців, знала, що нічого страшного в українцях немає і ми також можемо працювати. А так у поляків, на жаль, є упереджене ставлення до нас, і на твоє резюме дадуть відповідь в останню чергу, якщо вже зовсім нікого немає.
В бюро, де працює Лариса, власниця також працює бухгалтером та встановлює власні правила на роботі. Це притаманно маленьким польським фірмам, де немає головного бухгалтера і всі працюють на рівних.
- Шефова працює з нами на одному рівні, вона теж бухгалтер, але бюро не розвиває. Я бачу якісь огріхи, але тут це не обговорюється. Коли ми заговорили з колегою про те, чому пані не хоче оновити обладнання і меблі, щоб бюро виглядало сучасніше, мені відповіли, що вона власниця і ніхто нічого їй не може радити щодо роботи бюро. Але з шефовою мені пощастило, вона дуже терпляча. Пояснювала мені бухгалтерську програму, не лаялася, коли я робила помилки, вказувала на них, але спокійно говорила, що і як робити. Наприклад, мені було важко перейти на польську розкладку на клавіатурі, я дуже повільно набирала текст. Шефова бачила, що я нервую, руки трусяться, а вона мені каже “спокійніше, спокійніше”. Обставини у бюро не напружені. У ресторані було гірше — прийшов шеф і всі розбіглись по кутах. А в бюро всі спокійно працюють.
Щодо загальних правил в бюро:
-
заборон щодо тем спілкування немає, може хтось щось розповісти, але без пліток, хоча у нас жіночий колектив. Мене жодного разу не обговорювали. Єдиний раз було, коли колега спитала у шефової за мене, мовляв, це ж українка, а власниця сказала, що все нормально, вона бухгалтер і все розуміє. На цьому обговорення закінчились. Навіть в Україні, у великих корпораціях усі один одному усміхаються, а за спиною обговорюють і начальнику доносять. Думаю, тут те саме у великих компаніях, але в маленькому бюро все спокійно, мене прийняли.
-
жодних розмов за кавою, чаювань — тут такого немає і не може бути. Ніхто тобі не платитиме за жодну хвилину простою. Власниця може сама запропонувати попити чай, але це все за роботою, п’єш чай і продовжуєш працювати.
-
ніхто не має права затримати після роботи. О 16:00 всі стали та пішли, хоч грім і блискавка, хоч завтра 25-е число, коли ПДВ. Бо шефова частину роботи сама тягне, все робить у вихідні чи до ночі сидить. Але якби вона доплачувала, то люди, напевно, залишалися б. Тому єдине, що мене не влаштовує, це маленька зарплатня, я тут не бачу можливості зростання. Планую напрацювати досвід і шукати краще місце роботи.
Як розповіла Лариса, щоб спрацюватись з поляками, потрібно бути милим. Не дивлячись на проблеми вдома, на роботі працівник не мусить створювати гнітючу атмосферу. Працівникам поруч з вами має бути комфортно. Треба усміхатися, говорити про приємні речі, гарну погоду. Також варто одразу з’ясувати свої межі та рамки поведінки, і тоді буде простіше у спілкуванні.
Про роботу в податково-правовому бюро: історія Олени Бабенко
Олена Бабенко пройшла курс «Затребуваний бухгалтер в Польщі» і вже понад пів року працює бухгалтером в податково-правовому бюро.
- Пошук роботи в Польщі був найскладнішим періодом після переїзду, тому що я отримувала відмови з різних причин, пов’язаних з недостатнім знанням мови чи якихось нюансів польського або європейського законодавства. Але сім місяців тому я потрапила на співбесіду до податково-правової канцелярії, в околицях мого містечка, і мене взяли на роботу.
Бюро у нас доволі велике, має два філіали. В офісі, де я працюю, 32 співробітники. З них два юристи, два податкових консультанти, далі навпіл поділ фахівців на тих, хто веде кадровий та бухгалтерський облік. В нашому бюро я єдина українка. Вважаю, що це велика вдача, що мене взяли на роботу. Співбесіду проходила з директором бюро, яка дуже лояльна до українців. Директор подивилася моє резюме, сказала “я бачу у пані великий досвід” і тільки спитала, коли я готова вийти на роботу. Я здивувалася та уточнила, що це ж досвід роботи в Україні, а не в Польщі, але директор відповіла “а хіба є різниця? якщо ти працювала в Україні, то і тут розберешся”. Мене тут же взяли на роботу і вже наступного дня я вийшла у бюро. В перший день головний фахівець з кадрів оформила всі документи, дала напрямок на медичний огляд. І мене просто завели до кабінету, де сиділи сім бухгалтерів, а восьмою мала бути я. Мені сказали: “Ось твоє місце, ти тут працюєш”, а потім дали мені наставника. Далі я робила все, що говорили, наставник все показував і розказував. Була така ситуація, що я переплутала назви програм, вчила одне, а виявилося інше. Але наставник все спокійно пояснював. Взагалі мені допомагають всі колеги, до кожного я можу звернутись.
Звісно спочатку було трохи стресово і одночасно цікаво, коли я почала з ними спілкуватись. І тут одразу перша моя рекомендація — вчіть мову. Її треба знати, щоб порозумітись з колегами. Бо вони теж не знали спочатку, як до мене заговорити, бо не розуміли, чи я їх розумію)) Друга важлива річ — не треба боятись, бо всі поляки дуже ввічливі. Ніхто не скаже нічого поганого ні на співбесіді, ні в процесі праці, ні в перші дні роботи. Але яке буде ставлення далі, залежить тільки від вас, як ви себе проявите і поставите.
Як розповіла Олена, робоча атмосфера в бюро не напружена, в компанії немає заборон чи суворих правил. Але є традиції та особливості в розкладі роботи та спілкуванні.
- З приводу особистих питань та спілкування, — розказує Олена, — якщо людина не хоче говорити про щось особисте, її ніхто не буде змушувати чи питати, ставляться до цього з повагою. Якщо людина хоче розповісти подробиці з життя, її підтримують. Тут можна весь день просидіти в навушниках і ніхто нічого не скаже. А якщо звернешся, тобі посміхнуться і теж щось скажуть або допоможуть. В офісі працюють люди різного віку і статі, немає привілеї ні для кого. Спілкуються всі на різні теми. Зараз активно говорять про політику, емоційно спілкуються, але ніхто не свариться. Тільки треба добре знати мову. Бо вони говорять дуже швидко, скороченнями, сленгом. Тому я часто вмикаю «режим радіо», слухаю, щоб зрозуміти.
-
Розклад дня. Бюро працює з 6 ранку до 6 вечора, але приходиш до праці на свої 8 годин, коли тобі зручно, наприклад, з 7:00 до 15:00. І це вісім годин підряд без обідньої перерви, але ти можеш поїсти коли захочеш. У нас є кухня в бюро, але саме місця для обіду немає, тому їсти можна за робочим столом. У нас взагалі немає такого поняття, як обід, тому не можна виходити з офісу. Коли в Україні працювала, у мене був час обіду, я могла вийти десь прогулятися, а тут такого немає. Бажано в робочий час не виходити далеко, бо клієнти можуть подзвонити і приїхати, коли завгодно.
-
Святкування. Коли у мене був день народження, я спитала, що я маю в цей день зробити, які правила. Мені сказали, що якщо я хочу, можу принести солодощі, але це за бажанням. У них обов’язково приносять щось, тільки якщо звільняються або йдуть в декрет. Так у них заведено, в Україні я з таким не стикалась. Також є корпоративи, організовує їх директор для двох філіалів раз-два на рік. Це гарна можливість познайомитись з колегами з іншого офісу, бо з ними я тільки спілкувалась телефоном. Тут також святкують традиційні, національні свята, наприклад, в суботу був день хлопака, скидались грошима, подарували чоловікам іменні чашки. Секретаріат все організовував, сказали просто скільки грошей принести. Що стосується води, чаю, кави, цукру в офісі — все це закуповує компанія.
-
Про лікарняні та відпустки. З цим все набагато простіше і краще, ніж в Україні. Я працюю за трудовим договором, маю відпустку 26 робочих днів, а не календарних. Плюс якісь дні є на опіку над дитиною. Якщо потрібно, можу піти на лікарняний чи відпрацювати свої години в суботу. Ніхто не стежить, о котрій годині я приходжу, у мене немає керівника, є тільки наш директор. Всі в бюро працюють самостійно, ми самі собі ведемо табличку в Excel, коли прийшли-пішли, скільки годин напрацювали. Один день можна працювати 4 години, в інший 12 годин, або вийти на вихідних. Ще у нас є обов’язок раз на місяць чергувати — залишатись до шостої вечора, виконувати обов’язки секретаря, замикати бюро.
-
Взаємодопомога. Поляки завжди допоможуть в праці — по бухгалтерії розв'язати питання або в системі розібратися. Але за мене вони роботу робити не будуть. Через 2 тижні з початку роботи я отримала 10 контрагентів, а зараз їх вже 21. Якщо мені дзвонять з податкової або соціального страхування по справі мого клієнта, я мушу сама з ними поговорити, зрозуміти, що вони хочуть, яка проблема. Для цього потрібно знати мову. І це надважливо. У мене були «епікфейли», коли я неправильно на слух записала номер, куди треба передзвонити, бо швидко диктують цифри. Тут ніхто не робить тобі пільги, що ти українка, взагалі. Тобто, якщо ти йдеш працювати з поляками на одному рівні, вони тобі поможуть, але за тебе ніхто нічого робити не буде — дзвонити, з’ясовувати. Поляки сприймають нас, як рівних собі на роботі. Наприклад, якщо дзвонить клієнт, я кажу, що напишу їм листа на імейл з усіма відповідями на їхні питання. Записую всі питання, йду до наставника і питаю, що я мушу їм відповісти, як відписати. Він мені каже що, але не пише за мене. Я йду, пишу ділову відповідь і потім звертаюсь до колеги, що сидить поряд, прошу її прочитати текст на помилки, чи правильно я написала, щоб мене люди зрозуміли. Вона читає, якісь слова замінює, і я відправляю листа. І так завжди, коли я пишу відповіді клієнтам на запити, прошу когось з колег прочитати. Але вони не напишуть за мене, бо це вже моя робота.
Як розповіла Олена, фахівці в бюро постійно радяться один з одним з робочих питань. Вона, як бухгалтер, може звернутись до податкових консультантів зі складних питань щодо податків, законодавства Європейської Унії, а до юристів підійти з питань оформлення документів. Тому, як в маленьких, так і середніх бюро, де немає керівника відділу, вся робота побудована на взаємодопомозі, бо всі працюють самостійно з великою кількістю клієнтів.
- Наприклад, прийшли фактури з Америки, — пояснює Олена, — я не знаю, як їх правильно прийняти до обліку. Я можу це запитати у податкового консультанта. Вони теж питають один в одного, бо тут дуже багато нюансів, різних ситуацій. Бюро обслуговує близько 1000 фірм різних форм власності та оподаткування. Один бухгалтер веде 10 великих товариств, інший — малі підприємства, тому, коли стикаються зі складними питаннями, питають в інших, чи мав хтось подібну ситуацію і як краще зробити. Вони один одному допомагають і на цьому у нас побудована робота в бюро, тому що ми не маємо головного бухгалтера або начальника. Є тільки шефова, тобто директор, яка є податковим консультантом, але вона ще проводить навчання на замовлення, тому дуже зайнята і не кожен день в офісі. Потрапити до неї складно, треба ще вистояти чергу. П’ятихвилинок у нас теж немає, бо кожен фахівець приходить у свій час. Всю інформацію по клієнтах нам надає секретаріат — вони працюють як менеджери, спілкуються з клієнтами, а ми займаємось тільки бухгалтерією. Також шефова передає через секретаріат завдання або повідомлення. Якщо щось треба вирішити з документів, шефова відправляє до наших юристів.
Як адаптуватись бухгалтеру на роботі: поради
Олена Бабенко з власного досвіду радить не боятись, ходити на всі співбесіди, відправляти резюме і супровідні листи всюди, навіть, якщо є сумнів, що не подзвонять. Також не варто йти на першу ліпшу роботу, а шукати саме посаду за фахом, щоб не знецінювати власні знання та досвід. І коли вже влаштувались на роботу, не варто показувати, що ви розумніші чи сперечатись, поляки цього не люблять і можуть навіть перестати спілкуватись або допомагати.
- Не треба знецінювати себе, — радить Олена Бабенко, — якщо довго не можеш знайти роботу, починаєш думати, що треба шукати інше, піти прибиральницею чи ще щось. Не треба проситися на мінімальну зарплату, не принижуватись і просто шукати своє. Наступне, повторюсь, треба вчити мову і якомога більше спілкуватись з поляками. Я навіть не уявляю, як можна знаходячись в Україні віддалено працювати в Польщі. Я знаю багато людей, які хочуть цього, бо вищі заробітки, але я б цього не радила. Дуже багато моментів. Якщо ідеально володієш польською мовою, можна спробувати, якщо ні, це просто неможливо. І щодо відносин з колегами — поляки дуже ввічливі, але нас вони сприймають як людей, яким вони надають допомогу. Навіть якщо ти прийшла працювати на рівних до них на фірму, і в сто разів розумніша за них, вони не приймуть тебе такою. Вони сприймають нас як людей, які тікають від війни та потребують допомоги. Краще підтримувати цей образ і не намагатись довести, що ви розумніші. Не варто казати їм, що робити, не доказувати своє. Навіть якщо бачите, що хтось помиляється, не варто це показувати. Можна зробити це ввічливо, щось спитати, ніби зацікавились ситуацією, щоб людина розповіла і сама побачила свою помилку. Я так роблю, і так само розповідаю колегам свої ситуації, щоб отримати пораду. Бо якщо поляки побачать, що ви задаєтесь, вони перестануть взагалі з вами спілкуватись. При цьому варто показати себе як гарного, працьовитого спеціаліста. Якщо поляки бачать, що ви стараєтесь, то завжди прийдуть на допомогу. Тому варто слідкувати за своєю поведінкою — це є надважливо, щоб з вами спілкувались та прийняли.
Як ще варто поводитись вже на співбесіді та в перші дні роботи, щоб спрацюватись з поляками? Ксенія Ігнац радить будувати стосунки чесно, бути готовим до навчання, а також погоджуватись на випробувальний термін, щоб в першу чергу для себе вирішити, чи підходить вам ця компанія та умови праці.
- На співбесіді варто триматися впевнено, найкраще вже йти на неї з ясним розумінням, яку заробітну плату хочете отримати та на які умови готові погодитися. На тему своїх знань чи здібностей краще не фантазувати, бо якщо виявиться пізніше, що ви ними не володієте, це може підірвати до вас довіру роботодавця та колег. Краще сказати правду, але зазначити, що завжди готові вчитися. Тим більше серйозні фірми весь час інвестують в розвиток своїх працівників і допомагають здобувати їм нові навички та знання.
Варто також приготувати собі короткий монолог на тему «Чому мають вибрати саме мене» і «Де я бачу себе за 5 років». В такому випадку, навіть, якщо не дотягуєте якимись компетенціями, роботодавець може ризикнути та взяти вас на роботу з надією, що інвестує в перспективного працівника.
На мою думку, найбезпечніше просити працевлаштування спочатку на випробувальний термін. В такому разі ви зможете впевнитись, чи ця праця для вас, чи підходить колектив, чи відповідає заробітна плата кількості обов'язків, а також зможете показати свої компетенції й схилити роботодавця до підвищення заробітної плати при підписанні основного договору. Варто пам'ятати, що Польща — це країна, де право працює, і працевлаштування на підставі основного договору має термін розторгнення, тобто, в залежності від того, скільки часу ми по ній пропрацюємо, відповідно стільки часу нам прийдеться відпрацювати від моменту написання заяви на звільнення і до моменту самого звільнення.
Як зазначає тьютор, перейматись щодо адаптації в колективі не варто. З її слів, польські працівники дуже привітні, і завжди допомагають новим працівникам швидко адаптуватися, незалежно від національності. Поляки завжди підкажуть, допоможуть і роз’яснять і, зазвичай, перші намагаються налагодити контакт. До того ж більшість роботодавців час від часу організовують спеціальні інтеграційні зустрічі та виїзди, тому влитись у колектив буде не складно.
Уляна Ходорівська, кар’єрний консультант, радить не поспішати в роботі та будувати робочі відносини через домовленості — все проговорювати з керівником та окреслювати чіткі критерії гарно виконаної роботи.
-
Перша рекомендація, яку можна дати людям, які адаптуються до роботи в новій країні — не поспішайте. Уявіть собі, що ви йдете дорогою, яку погано видно, і ви її не знаєте. Бо якщо ви будете пробувати нестися по ній, як по знайомому тротуару від зупинки до дому, ви будете падати і робити помилки. Не зважаючи на те, як сильно вам хочеться показати результат, довести свою компетентність, постарайтесь трохи сповільнитись. Це не означає, що ви будете спеціально тягнути кота за хвоста та робити повільніше задачі. Це означає, що вам потрібен час, щоб прояснити критерії та отримати зразки гарно виконаної роботи.
-
Друге — приділіть додаткову увагу домовленостям, прям проговоріть окремо, що саме від вас чекають. Повторюся, ви на незнайомій території. Наприклад, треба підготувати якийсь звіт. Для вас він означає такий-то обсяг робіт. Уточніть, що мається на увазі, просіть зразок, обговоріть структуру, або покажіть чернетку роботи, та спитайте, чи все враховано. Це не весь час так буде, ви дуже швидко адаптуєтесь в перші кілька місяців. І повірте, ніхто про вас погано не подумає. Від вас не очікують, що ви будете знати все напевно. Люди, які вас наймали, вони знають, що ви не знаєте. Гірше буде, якщо ви будете здавати задачу в дедлайн, зроблену за вашими критеріями, і потім будете переробляти. Всі будуть фрустровані — і вони, і ви. Тому не бійтеся ставити питання.
-
Третя рекомендація — проясніть очікування від вас на випробувальний термін. Максимально чітко пропишіть з керівником, як ви будете визначати через 3 місяці, що ваша робота його задовольняє. Вам пощастить, якщо керівник видасть перелік того, що ви маєте робити та вміти. Або ви можете проговорити і скласти цей список самостійно та узгодити їх з керівником. Постарайтесь зробити критерії максимально вимірюваними. Це потрібно для того, щоб пропрацювавши півтора місяця, ви прийшли до керівника і пройшлися за цими пунктами. І сказали “за оцим пунктом нормально йдемо, а цей виконаний не буде, тому що з'явились нові задачі або я бачу, що це нереалістично, потрібно більше часу”. І це абсолютно нормальна практика. Від вас не чекають ідеалу, від вас чекають включеності, і що ви будете свідомо ставитися до проєкту — уважно дивитися, з чим справляєтесь, і де потрібна допомога.
-
І четверта порада — це ментор. Це людина, яка розбирається в тій сфері, в яку ви зараз заходите. Це може бути локальний спеціаліст, з яким ви консультуєтесь, це може бути людина всередині компанії. Якщо це не доступно, шукайте людину поза межами компанії в Польщі, яка розбирається у справі, яку ви робите. Консультуватись можна за гроші або безкоштовно, як домовитесь. Якщо таких менторів декілька — в компанії та поза її межами, це дуже-дуже добре. Тому що людина в компанії може проконсультувати, як конкретно тут заведено, а людина поза межами компанії може проконсультувати загалом по ринку. До зовнішньої людини можна вільніше прийти з питаннями, бо сторонній людині легше сказати, що я чогось не знаю. І це нормально, що ви не знаєте. Коли вас наймав роботодавець, він вже видав вам кредит довіри. Він вже вірить, що ви зможете, тому не треба йому доводити, що ви все знаєте. В цій ситуації це може вам нашкодити. Просіть поради, що почитати, просіть зразки гарно виконаної роботи, просіть зворотний зв'язок. Це може бути доволі страшно. Почитайте в інтернеті, що таке хороший зворотний зв'язок і як його брати. Спойлер: «все зроблено неправильно» — це поганий зворотний зв'язок. Хороший, це коли «ось тут я очікую, що зроблено буде так, тому що…». Тому що це ви зможете на майбутнє врахувати. Ваша задача — не все зразу зробити ідеально, а протягом декількох місяців засвоїти, як у них заведено.
І останнє, це важливо — хваліть себе, хваліть так часто, як тільки зможете. Ви робите складну штуку, робите те, що багато людей дуже бояться зробити. А ви це робите щодня. Не відмовляйте собі в тому, щоб себе похвалить за те, з чим ви реально справляєтесь і справляєтесь добре.
Тож спрацюватись з поляками нескладно, потрібно лише бажання налаштувати з ними зв’язки. Але одного розуміння корпоративної культури недостатньо для адаптації. З робочою культурою можна ознайомитись в теорії, а осягнути лише на практиці, впродовж років. Жителі країни живуть і працюють в ній все життя, і багато чого опановують непомітно для себе. А іноземцям доводиться докладати зусиль, щоб розібратись, як все влаштовано за значно менший відрізок часу. І щоб стати «своїм» серед поляків та зрозуміти нову країну, треба працювати над цим. А це постійна самоосвіта, індивідуальне менторство, вивчення мови та підвищення кваліфікації. Бо без професійного розвитку, навіть із гарними стосунками на роботі, не прийти до успіху та справжнього задоволення від праці.
І, як показують історії наших випускників, щоб побудувати кар’єру бухгалтера в Польщі, потрібно пройти кілька етапів. Перший крок — це курси з польського бухобліку та податків. А другий — це адаптація на першому місці роботи, де можна застосувати знання та відточити навички, заручившись допомогою досвідчених колег-поляків. А далі, за бажанням, вже більш свідомо та впевнено продовжувати розвиватись у професії, працюючи як в бюро, так і в бухгалтерії будь-якого польського підприємства.
